Press "Enter" to skip to content

Як українці турецькому султану служили

Зі шкільних підручників з історії ми знаємо, що українці і турки постійно воювали. То славний гетьман Петро Сагайдачний пройдеться вогнем і мечем по турецьких прибережних містамх то, навпаки, яничари відправляться в похід за невільниками та невільницями куди-небудь на Поділля, а то і на Волинь. Зрештою, усі, напевно, бачили знамениту картину Рєпіна про те, як запорожці пишуть листа турецькому султану, ну а над самим листом підсміювалися, ймовірно, всі українські школярі. Загалом, турки і українці – одвічні вороги.

Але насправді, як ви, напевно, вже здогадалися, все трохи інакше. Відносини між українцями і Туреччиною складалися дуже по-різному. Були, звичайно ж, війни і взаємні набіги, але були і союзи та обопільна підтримка. А серед українців були не тільки ті, хто боролися з «бусурманами», а й ті, хто вірою і правдою служили Блискучій Порті (так в Європі називали уряд турецького султана). З трьома українськими «турецько-підданими» ми вас познайомимо ближче.

У 1498 році кримськотатарська армія взяла штурмом замок Поморяни в теперішньої Львівської області. Серед інших трофеїв переможцям дістався і восьмирічний син господаря замку, спадкоємець старовинного українського дворянського роду Іван Кердем. Як нерідко траплялося в ті часи, хлопчика продали в рабство – і не куди-небудь, а в саму імперську столицю – у Стамбул. А тут, знову-таки цілком у дусі традицій того часу, його віддали в інтернат при яничарському корпусі. Командири корпусу вирішили, що такий маленький хлопчик з легкістю забуде про своє походження і, коли виросте, стане справжнім захисником ісламу. Вони мали рацію: коли Іван трохи підріс, він прийняв мусульманську віру і взяв собі нове ім’я – Саїд. Треба сказати, що тодішній «відділ кадрів» при султанському дворі вмів знаходити потрібних людей. Здібного українця примітив великий візир Ібрагім-паша. Так Іван-Саїд виявився в палаці Топкапи.

Ібрагім-паша не помилився: молодий українець виявився цінним придбанням для турецького уряду. По-перше, він багато запам’ятав зі свого минулого життя – наприклад, польську мову. По-друге, у Саїда проявилися чималі дипломатичні і політичні таланти. Дуже скоро він став головним спеціалістом по Польщі в турецькій дипломатії і тричі їздив до двору короля Речі Посполитої в Кракові з секретними місіями. Під час цих поїздок турецький посланник не тільки зумів обзавестися потрібними зв’язками, але і втерся в довіру до самого короля. Дійшло навіть до того, що Іван-Саїд навіть спробував повернути собі сімейний маєток, яким на той час заволоділи родичі його матері. Король вже майже погодився, але, з якихось невідомих причин, справа не заладилася. Утім, Саїд не дуже засмутився: турецький султан нагородив його титулом бея і маєтком нітрохи не гірше втраченого.

Наш наступний герой взагалі став справжнісінькою знаменитістю. Його ім’я – Алі Уфка Бей – навіть у сучасній Туреччині користується пошаною і повагою. Правда, далеко не всі знають, що народився він у Львові, і при народженні отримав зовсім інше ім’я – Войцех Бобовський. Войцех з’явився на світ у 1610 році. А ось ким були його батьки – невідомо. За однією версією – це були польські міщани, за іншою – львівські вірмени, за третьою – українці. Так чи інакше, Бобовського, як і Івана Кердея, взяли в полон і продали в рабство до Стамбула. У столиці його віддали не в яничарське училище, а в престижну придворну школу іч-огланів (це щось на зразок європейських пажів).

Уже в молодості, перебуваючи на службі  одного знатного турецького вельможі, Войцех Бобовський – точніше, тепер уже Алі Уфка – об’їздив майже всю величезну імперію. Пізніше він, як і годиться правовірному мусульманину, здійснив паломництво в місця Пророка – Мекку і Медину, а потім кілька років жив у Єгипті. У свій час він служив перекладачем при султанському дворі.

Але запам’ятався він зовсім не своєю придворною кар’єроюСправа в тому, що Алі Уфка був одним з найблискучіших турецьких інтелектуалів свого часу. Колишній львів’янин вмів висловлюватися на вісімнадцяти мовах, серед яких – арабська, перська, грецька, латинська, німецька, французька, вірменська і, природно, польська та українська. Саме він – вперше в історії – перевів на турецьку мову Біблію. А ще – склав граматику турецької мови і написав семимовний словник для дипломатів і перекладачів. Але це ще не все – Алі Уфка був ще й письменником, художником та (найголовніше!) композитором. Його музика вважається в Туреччині класичною і до сих пір виконується провідними музикантами країни.

Серед турецьких українців були не тільки дипломати та інтелектуали, а й воєначальники. Наприклад, Михайло Чайковський, більш відомий туркам під ім’ям Садик-паша. Біографія цієї людини цілком може послужити основою для якого-небудь авантюрного роману. Михайло народився на Волині, а серед його предків були польські шляхтичі та українські козаки. До речі, сам Чайковський стверджував, що одночасно належить до обох народів – українського та польського. Як український патріот, він мріяв про відродження козацтва. А як патріот польський – приєднався до повстання проти російського царя в 1830 році.

Повстання було розгромлене, і Чайковському довелося бігти за кордон. Опинившись в Туреччині, він прийняв іслам, швидко обзавівся потрібними зв’язками і, врешті-решт, добився  прихильності  султана. Чайковський запропонував повелителю правовірних божевільний на перший погляд план – створити османське козацтво, яке, з одного боку, служило б султану, а з іншого – допомогло б Україні і Польщі позбутися російського панування.

Неймовірно, але султану цей план припав до душі. Коли в 1853 році спалахнула чергова війна з Росією (в історію вона увійшла під назвою Кримської), у складі турецької армії вже було два козацьких полки. Складалися вони з українців-нащадків запорожців, російських старообрядців, поляків, сербів, румунів і навіть євреїв. У бій османських козаків вів сам Садик-паша. А після війни козаки Чайковського очищали Балканський півострів від розбійницьких зграй, які надмірно розплодилися.

До речі, Османське козацьке військо проіснувало до 1866 року – його розпустили у зв’язку з військовою реформою.

Такі справи.

https://uk.etcetera.media/