Новий підхід НАТО до безпеки переосмислює погляд на тероризм, виходячи за рамки його попереднього розгляду виключно в контексті військового конфлікту.

Зараз НАТО намагається визначити та зміцнити свою майбутню стратегію. Водночас організація бореться із серйозними внутрішніми дебатами, намагаючись відновити свій глобальний авторитет.

Тим не менш, НАТО наполегливо виступає опорою євроатлантичної безпеки. Особливо після кризи в Україні європейські країни почали визнавати свою тривалу незахищеність. Вони визнали своє значне відставання як у військовій, так і в оборонній промисловості. Тому зростає потреба в новій концепції оборони та стримування в рамках колективної безпеки. У сучасному багатополярному світі 31 країна-член НАТО та 70 постраждалих країн намагаються створити нову стратегію безпеки, яка поступово формується від Атлантики до Індо-Тихоокеанського регіону. Цей реконструйований комплекс безпеки, який НАТО прагне створити, стане для нього найважливішим викликом у найближчий період.

Як член НАТО, Туреччина визнає зміну глобального ландшафту та мінливі потреби альянсу. Туреччина може похвалитися другою за чисельністю армією в НАТО і перетворилася на технологічну потужність, яка має унікальну кваліфікацію для керівництва процесом військової трансформації. Тоді як решта Європи насолоджувалася безперервним процвітанням після закінчення холодної війни, боротьба Туреччини з тероризмом несподівано створила сприятливу структуру можливостей. Туреччина вважається нацією, яка просуває своїх союзників у стратегії колективної передової оборони. Вона визнає, що є однією з небагатьох країн НАТО, здатних це зробити.

Тим не менш, вона усвідомлює конфлікт інтересів Туреччини з її союзниками в НАТО. Стратегічна політика Туреччини щодо адаптації здатна подолати ці конфлікти, що виникають через політичну структуру НАТО. Візит президента Ердогана до Греції може свідчити про початок покращення відносин між Туреччиною та Грецією, проблема, яка ускладнила участь Туреччини в НАТО.

Зміна сприйняття безпеки НАТО

У 2014 році підхід НАТО до безпеки почав змінюватися після того, як Росія анексувала Крим. Ця подія спонукала до створення нової військової стратегії у 2019 році, а пізніше, у 2022 році, війна Росії в Україні призвела до розробки нової стратегічної концепції під час Мадридського саміту. Після саміту НАТО визначила дві основні загрози, а саме Росію та терористичні групи. У цьому контексті впровадження нових регіональних планів, систем командування та управління та структур сил НАТО прагне розв’язувати існуючі кризи, зосереджуючись на стримуванні нових. Звичайно, дебати щодо структур збройних сил залишаються кровоточивою раною НАТО. Це питання було розглянуто на конференції Force Generations, але для його вирішення потрібні такі гравці, як Туреччина. Очевидно, що найближчим часом НАТО потребуватиме більше силових структур. Це передбачається як динаміка, яка сформує майбутній операційний план.

З іншого боку, одна з центральних дискусій в НАТО стосується Китаю. Враховуючи те, що США розглядають Китай як значну загрозу в нинішню епоху, вони прагнуть включити Китай у сферу повноважень НАТО через Індійсько-Тихоокеанську стратегію. Еліти безпеки США підкреслюють, що безпека навігації, яка становить небезпеку, яка може вплинути на західний світ, є особливо важливою. Крім того, вони наголошують, що через наближення виборів у США потенційна перемога республіканців може призвести до зниження інтересу до НАТО. У цьому відношенні наголошується, що Китай має бути одним із важливих завдань НАТО, щоб зробити НАТО актуальною для американського електорату. Франція наклала вето на індо-тихоокеанську стратегію до цього моменту. Тим не менш, визнається, що європейська безпека не може функціонувати без США. Тому НАТО може не відігравати головної ролі в антикитайській моделі поведінки в її нинішньому вигляді. Тим не менш, очікується, що цей порядок денний стане більш центральним у міру просування процесу.

Розуміння поведінки Туреччини

Туреччина добре представлена ​​в НАТО своїм постійним представником у Туреччині та місією військового представництва Туреччини при НАТО. Це представництво надає перевагу національним інтересам Туреччини в НАТО. Хоча Туреччина не має представництва на рівні директора у військовому крилі з 2007 року через внутрішні вибори, актори, які представляють Туреччину, утримуються від реалізації чогось, що не відповідає цілям Туреччини.

Останні події, які також можна спостерігати в процесі вступу Швеції до НАТО, тепер створили структуру можливостей на користь Туреччини. Туреччина має сильний військовий і зростаючий промислово-технологічний потенціал, що робить її країною, яка неминуче знадобиться НАТО для своїх майбутніх стратегій. В інтелектуальному середовищі, де аналізується майбутнє війни, Туреччина має потенціал взяти на себе лідерство в розробці майбутньої тактики ведення війни. Крім того, Туреччина може ефективно доносити інтереси своїх союзників до різних гравців на Близькому Сході, Кавказі та в тюркських регіонах.

Зростання Туреччини природно викликає побоювання та занепокоєння серед західних країн, особливо серед великих держав. Туреччина хоче пояснити, що її зростаючий статус не становить загрози та приносить переваги для всіх. Замість того, щоб розривати зв’язки, він прагне вирішити проблеми. Як постійний представник Туреччини в НАТО Левент Гюмрюкчу каже, що це відображає теорію витривалості. По суті, Туреччина наполегливо й непохитно домагатиметься того, що вважає правильним. Водночас ця політика має на меті продемонструвати, як можна захистити інтереси всіх сторін.

Останні події в Сирії, Лівії та Азербайджані підтверджують ефективність підходу Туреччини. Ті, хто раніше сумнівався в участі Туреччини в цих регіонах, тепер визнають обґрунтованість позиції Туреччини. Із запізненням визнається внесок Туреччини у стабільність у боротьбі з Групою Вагнера в Лівії, позитивні дискусії щодо коридору Нового шовкового шляху в Азербайджані та запобігання потенційній новій хвилі 1 мільйона біженців із Сирії. Це підкреслює важливість не упередженого ставлення до політики Туреччини, яка продемонструвала краще розуміння регіону через відсутність у Заходу стратегічного передбачення.

Нова ера в боротьбі з тероризмом

Тероризм залишається центральною проблемою в новій перспективі безпеки НАТО. З 2001 року НАТО бореться з такими терористичними загрозами, як Аль-Каїда та ДАІШ. Туреччина є однією з найбільш постраждалих від тероризму країн. Однак протягом багатьох років НАТО не брала на себе відповідальність за тривалу боротьбу Туреччини з тероризмом РПК. Військові зусилля Туреччини проти тероризму не мали підтримки з боку інших країн.

Багато європейських країн захищали членів терористів у межах власних кордонів і допомагали організації увічнити її. Туреччина намагалася привернути увагу до цього питання, наклавши вето на членство Швеції в НАТО, яке, здається, зіграло вирішальну роль у здійсненні значних змін в організації.

Новий підхід НАТО до безпеки пропонує новий погляд на тероризм. Раніше тероризм розглядався виключно в контексті військового конфлікту.

Однак переглянуте визначення тероризму охоплює всі соціально-політичні фактори, включаючи фінансування тероризму, пропаганду та процедури дерадикалізації. Хоча це нове визначення, безсумнівно, сприятливе для Туреччини, воно також розширить її можливості в боротьбі з глибинними причинами тероризму в Європі. Крім того, призначення спеціального координатора з питань боротьби з тероризмом на Вільнюському саміті знову започаткує процес, який принесе користь Туреччині. Хоча боротьба з тероризмом є одним із головних пріоритетів НАТО, постраждалим країнам досі не вистачало жодного співрозмовника всередині організації. Завдяки новій координації країни можуть брати участь у дискусіях щодо тероризму як зі своїми внутрішніми, так і з іноземними колегами.

Вперше країни-союзники можуть скликати та організовувати повторні зустрічі для боротьби з тероризмом. Усі останні досягнення, які підвищать здатність Туреччини боротися з тероризмом, мають потенціал для значного внеску в припинення тероризму, який протягом багатьох років значною мірою виснажував ресурси країни, і можуть забезпечити більш практичну основу для «Століття Туреччини».