Викладач Стамбульського університету Ірина Дрига: “Важливо боротися за іноземного студента”

Стамбульський університет — найстаріший та найпрестижніший у Туреччині. Нині тут навчається більше 76 тисяч студентів. 40 з них – майбутні знавці української мови та літератури, які мають стати ще одним «містком» між Україною та Турецькою Республікою. Про зростання цікавості в Туреччині до України та українців, про тонкощі навчального процесу, його складні та приємні моменти, методики викладання української як іноземної, про перспективи та плани в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповіла філолог-сходознавець, викладач Стамбульського університету, доцент Ірина Дрига.

ПОВЕРНЕННЯ В ALMA MATER

– Пані Ірино, Ви працюєте в Стамбульському університеті з осені 2017 року, відколи там було відкрито спеціальність «Українська мова та література» на кафедрі слов’янських мов. Що можете розповісти про цей період, чим запам’ятався найбільше?

– Стамбульський університет в якомусь сенсі є для мене другою alma mater, я вивчали тут тюркологію у далеких 1990-х роках. Тому це повернення у давно знані коридори, можливість вдруге доторкнутися до колись читаних книг з університетських колекцій, заходити в кабінети, в яких працювали й працюють легендарні тюркологи. Це просто можливість ходити безкінечними коридорами й вечорами відчувати той дух академічної давнини. Повірте, це дає величезну наснагу.

Два роки роботи тут були періодом інтенсивного налагоджування контактів: наукових, адміністративних, міжуніверситетських, міжінституційних та врешті-решт людських.

За цей період склалися перші дружні та, сподіваюсь, надалі нерозривні зв’язки з українськими та кримськотатарськими товариствами Туреччини, а також із майбутніми колегами по турецько-українських зв’язках – студентами.

Гадаю, вони теж назавжди запам’ятають офіційне відкриття спеціальності за участю українського міністра Лілії Гриневич та її турецького колеги Йекта Сарача, нагородження поїздкою до України кращих студентів-україністів, офіційний візит та присудження ступеня почесного доктора Стамбульського університету Президентові України Петру Порошенку, отримання Україною Томосу в Стамбулі.

– Скільки студентів зараз навчається на цій спеціальності? Які здобутки хотіли б відзначити?

– На відділенні української мови та літератури кафедри слов’янських мов та літератур факультету літератури на даний момент навчаються більше 40 студентів, 13 з яких вже почали основну фахову програму. Вони опановують курс загального мовознавства, давній період історії й культури України, читання й коментування нескладних українських текстів, основи письмового та усного мовлення, практичної граматики української мови (рівень B1-B2).

Хоча мовою викладання в університеті є за регламентом турецька, ми намагаємося робити максимально можливий виклад українською мовою. Студенти взяли участь у двотижневій літній школі української мови КНУ імені Тараса Шевченка, де мали не лише прекрасну аудиторну, але й позааудиторну програму, полюбили нашу столицю, набули досвіду спілкування, відвідали інші міста України. Ми дуже вдячні за цю партнерську співпрацю українським вишам, посольству України в Туреччині.

МИ СТАЛИ ОСЕРЕДКОМ УКРАЇНИ В СТАМБУЛІ

– У середині 90-х курс української мови намагалися відкрити в Анкарському університеті, але не набрали бажаючих. Як нині з охочими вивчати українську мову? Чи зросла зацікавленість до української мови і України загалом?

– Безперечно, кількість охочих вивчати українську мову в Туреччині в рази зросла. Про це свідчить хоча б факт відкриття й функціонування факультативних курсів української мови для турецьких громадян також в інших містах Туреччини. Ми ж готуємо спеціалістів, які основним шляхом свого життя роблять і робитимуть український переклад, промоцію України тут, у Туреччині, або розвиток двосторонніх відносин у нас в Україні. Нам зізнавалися студенти, що спочатку були пішли на україністику, аби просто на рік–два відтермінувати службу в армії, проте, побачивши наш виклад, щільність контакту, перспективи, підтримку української сторони, вигоди набутого фаху, вирішили залишитися й уже не думають про інші спеціальності.

Ми також зустрічаємо, приймаємо, вислуховуємо, опікуємося нашими українськими студентами, які приїхали в Стамбул за програмами обміну й прагнуть знайомого, рідного оточення й покровительства старших фахівців. Зайшовши один раз, починають приходити регулярно. Йде до нас і немала кількість студентів інших спеціальностей, просто тому, що дізналися, що мають якийсь родинний або бізнес стосунок до України. Студенти – русисти та полоністи приходять за дозволом обрати українську в якості другої слов’янської. Приходить чимало іноземних науковців, що заїхали до Стамбула та мають інтерес до України, бо раніше просто не мали жодної змоги отримати потрібну їм інформацію. Турецькі бізнесмени йдуть, бо хочуть зав’язати бізнес – контакти й дізнатися про те, як там в Україні. Нам телефонують і пишуть українські громадяни, що живуть тут, у Туреччині, та хочуть дати вищу освіту своїм дітям в україністиці, атож бодай таким чином повернути своїм нащадкам до певної міри втрачену українську ідентичність.

Ми – маленький осередок України, до якого йдуть усі дружні кримськотатарські патріоти «вільно подихати», лишають нам книги, щось на згадку, й це надихнуло нас створити окрему бібліотечку тюркських мов України на україністиці. Це одразу привернуло увагу колег з кафедри сучасних тюркських мов і ми вперше (!) з цього семестру започаткували виклад нового курсу про загрожені тюркські мови України вже не на кафедрі славістики, а на сучасній тюркології, котрий матиме змогу прослухати набагато більший загал студентів факультету літератури – тюркологів. Цим ми намагаємося привернути увагу академічного кола й майбутніх фахівців до української проблематики, зробити «більше України в Туреччині», й сподіваюся, нам це вдається.

ТУРЕЦЬКІ СТУДЕНТИ ДОПИТЛИВІ Й ЧАСТО ЗАДАЮТЬ СКЛАДНІ ПИТАННЯ

– Розкажіть трохи більше про особливості викладання української мови для іноземців, зокрема турків. Напевно, це непроста справа, якщо взяти до уваги, що значна частка громадян Туреччини володіють виключно рідною мовою та й поїздки закордон не особливо популярні. Що дається вашим студентам найлегше? Що найважче? Яким є середньостатистичний турецький студент?

– Коли мене запросили викладати сюди, я вже мала багато років досвіду викладання: як української в якості іноземної туркам, так і турецької як іноземної українцям різних вікових груп від дітей до дорослих. Брала участь у багатьох міжнародних конгресах з методики викладання мови як іноземної та успадкованої, мала чітке уявлення про еквівалентність та безеквівалентність категорій у обох мовах. Це й було найголовнішою засадою, що мала дати нашим студентам на першому щаблі вивчення мови чітке, структуроване розуміння мовної системи у вигляді відомого їм категоріального апарату. Доводилося весь час поспіль пояснювати для них «незбагненне», зокрема почуте від носіїв української мови, які не знаючи достеменно систему турецької мови, не були спроможні пояснити. Є моменти, які важко пояснити навіть професійним лінгвістам.

Успішний турецький студент Стамбульського університету – допитливий, добирається до суті й ставить масу «складних» запитань, не вдовольняючись поверхневим «так склалося історично». Відтак, під час літньої школи ми ночі проводили на віддаленому зв’язку. Тоді, після лекцій у Києві наші студенти телефонували й задавали безліч питань. Доводилося часто вдаватися до екскурсів у історію мови аж до старослов’янської.

– Чи є серед Ваших студентів представники інших національностей, окрім турків?

– Усі наші студенти – громадяни Туреччини. Чимало з них мають дуже різноманітні родинні історії та зв’язки, починаючи від українців, кримських татар, гагаузів, американців, південних європейців, донських козаків та аж до японців. Такою є специфіка історії турецького народу.

– Чи траплялися курйозні моменти у процесі навчання, спілкування із студентами? Якщо так, які саме?

– Ми сміємося на парах усі разом багато й щиро. Насамперед, це помилкові слововживання, гра слів та двозначність. Сміємося, коли переглядаємо навчальні мультфільми та слухаємо тексти для аудіювання. Але найбільш веселий момент для викладача – то, звичайно, студентські твори.

УКРАЇНІ ВАРТО ПЕРЕЙНЯТИ У ТУРЕЧЧИНИ СИСТЕМУ СТИПЕНДІЙ ДЛЯ ТАЛАНОВИТИХ ДІТЕЙ З БІДНИХ СІМЕЙ

– Що можете сказати про освіту в Туреччині в цілому? Що б Ви хотіли перейняти для української системи освіти? Які переваги і недоліки можете назвати?

– Турецька державна освіта, на мій погляд, відзначається дуже полегшеною в порівнянні з українською програмою початкової школи, на жаль, дуже невисоким рівнем викладання іноземної мови, подальшим пощаблевим просіюванням учнів з огляду на їхню успішність та відбором до більш престижних шкіл.

Тут доволі високий рівень технічного оснащення, виділених з держбюджету коштів на розвиток вищої освіти та науки та підтримки державою університетів, більш широкі можливості академічної мобільності для успішних студентів.

Загалом основна тенденція освіти в Туреччині, як на мою думку, – максимальна орієнтація на вузькофахові дисципліни, до яких конкретний учень має найбільший хист, за рахунок дисциплін, що йому не дуже вдаються. Плюс дуже багато ідеології.

В Україні хотілося б мати таку ж систему стипендій для дітей, талановитих, успішних, але з бідних сімей, за якими в Туреччині, починаючи з середньої школи, ведеться постійний моніторинг та змагання за них між дорогими приватними університетами. Водночас, така кількість та різноманіття якісних безкоштовних або дешевих гуртків, палаців дітей та юнацтва, яка існує в Україні, в Туреччині геть відсутня.

– Які справи з методичними матеріалами? Які книги використовуєте у навчальному процесі?

– Плануючи викладання на факультеті, насамперед опікувалася забезпеченням першого року, зокрема практичними підручниками з української як іноземної та словниками. Найпершу «швидку» допомогу отримали з кафедри української як іноземної інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, там у стислі строки навіть написали спеціально для нас та подарували підручник «Будьмо разом» рівня А1. Підтримали своїми виданнями й колеги з ЛНУ ім. І.Франка. Маємо також академічні видання Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка та Інституту сходознавства ім. А.Ю.Кримського НАН України. Допомагали й міністерства закордонних справ і освіти та науки.

Після того як створили бібліотеку кабінету, поволі поповнюємо фонди факультетської та загальноуніверситетської бібліотек. Дуже не вистачає історичної бібліотеки. А ще більше ми потребуємо зараз текстів української літератури, починаючи від Літопису руського та галицько-волинського до бібліотеки української літератури ХХІ ст. Мріємо про серію «Бібліотека української літератури», що виходила з 1982 року. Крім далеко не всіх творів Тараса Шевченка, Лесі Українки та Ліни Костенко, немає допоки практично нічого.

ПЛАНУЄМО ДНІ УКРАЇНИ В СТАМБУЛЬСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

– Чи відчуваєте Ви російський вплив і стереотипне сприйняття України через Росію? Чи піддаються студенти, представники наукових кіл у Туреччині впливу російської пропаганди, зокрема у ставленні до України, до окремих подій, зокрема анексії Криму, війни на сході?

– Так, відчуваємо, й так, піддаються. Розумна планомірна робота в цих умовах та з цими стереотипами є також тим, чим нам доводиться займатися в першу чергу. Кафедра слов’янських мов та літератур Стамбульського університету була створена з відділення русистики, отож традиція викладання російської мови в університеті – давня та вкорінена, замилування та пієтет перед російською літературою та культурою – великий. Кілька російських організацій проводять зі студентами університету роботу. Тому дуже важливо на цьому тлі показувати роботу й контакт турецьких студентів з українськими культурними осередками, залучати їх до танцювальних, пісенних колективів, роботи українських шкіл, боротися за іноземного студента.

Гарним досвідом презентації України в університеті став День європейських мов, де ми мали свій стенд із книгами, взірцями народного мистецтва, ляльками й інформаційними панно, а самі турецькі україністи цілий день розповідали відвідувачам з усього університету про свій досвід перебування в Україні, відмінності української мови від російської, історію мови та країни, наших письменників, поетів, а на кінець дня дали можливість почути живу українську поезію.

Загалом, аби подолати стереотипи, достатньо лише один раз привезти турків до України, дати зануритися їм в українське суспільство – й вони повертаються вже добрими нашими симпатиками, невразливими до пропаганди. Із задоволенням відзначу, що за результатами минулого академічного року завдяки постійному інтересу та участі генерального консульства України в Стамбулі Україна визнана однією з найактивніших країн в роботі на факультеті. Ми розглядаємо пропозицію організації днів України в Стамбульському університеті.

– Ви сказали про замилування та пієтет перед російською літературою та культурою. Як складаються відносини із колегами-викладачами російської мови та літератури? Чи існують суперечності на політичному підґрунті?

– Як я вже зазначала вище, російську мову найпершу зі слов’янських почали та давно викладають на факультеті. Наші колеги й наставники по кафедрі – професіонали, турки – русисти, декотрі з яких дістали вищу освіту з русистики в університетах Болгарії, є лектори – вихідці із Середньої Азії, є кияни за походженням. Усі ми насамперед – патріоти своїх країн, отож на кафедрі панує атмосфера плідної співпраці, дружніх та конструктивних взаємовідносин, щирості, забезпечена й підтримувана, насамперед, завідуючою кафедрою професоркою Еміне Інанир. Розпочато також співробітництво з кафедрою історії та нещодавно призначеним головою нашого відділення україністики професором Ільясом Топсакалом.

ПУТІВНИК ТУРЕЦЬКОЮ МОВОЮ «ЧАРІВНА УКРАЇНА» ГОТОВИЙ ДО ВИДАННЯ

– В одному з інтерв’ю Ви наголошували на тому, що робота в Стамбулі може стати безцінним досвідом для роботи з архівами, подоланню радянського тлумачення тих чи інших подій в українсько-турецьких відносинах. Чи вже почалася робота з архівами? Чи вдалося віднайти цікаву інформацію? Якщо так, яку саме?

– Перший академічний рік після створення відділення української мови та літератури з нуля був надміру сповнений бюрократичною та методичною роботою, оскільки від нас вимагалося написання всіх обґрунтувань, реєстраційних документів, розробки програм та планів з перспективою на 5 років, провадження дуже інтенсивного листування з великою кількістю установ та заповнення безлічі онлайн-форм, створення веб-сторінок, анкет, завантаження матеріалів, прийом та супровід делегацій, і все це турецькою та англійською мовами. Попри це ми подеколи знаходили час на «втечу» в архіви та книгосховища й продовження власної наукової роботи.

Центральний османський архів розкрив нам середньовічні реєстри – «джиз’є», що проливають нове світло на історію населення приазовських степів.

Підготовка та отримання Томосу полегшила доступ до фондів Вселенського Патріархату з рідкісними пам’ятками лексикографії.

Нам радо допомагають недоступними в Україні джерелами та консультаціями інститут Тюркіят Стамбульського університету, Центр грецької культури при консульстві Греції та Німецький інститут в Стамбулі. Нещодавно відзнятий популярний фільм «Скарби нації» декотрою мірою відбиває роботу нашого колеги – османіста-історика Олександра Середи (він, до речі, теж у 90-их вивчав разом зі мною тюркологію у Стамбульському університеті і зараз тут викладає). Крім того, ми вже зробили та продовжуємо робити проекти зі студентами – готовий до видання путівник турецькою мовою «Чарівна Україна», ще три проекти на стадії виконання.

Ольга Будник, Анкара

https://www.ukrinform.ua/

You may also like...